試練を乗り越え、夢を叶えるまでのウクライナ人女性の道のり

リリアは、困難な時期にあっても、個人的な挑戦や文化の壁を克服しながら日本に移住してきた若いウクライナ人の女性です。彼女の歩んできた道は、異文化への適応や自己発見の連続であり、ささやかながらも意義ある取り組みを通じて本当のウクライナを広めたいという強い思いに満ちています。このインタビューでは、日本での学びや異国での生活、そして2つの文化の狭間で内なる安定を探し求めたリリアの経験が語られています。

果たされない夢の国

リリア・モルスカ（23歳）は、2022年に日本へ避難する前から日本への強い憧れを抱いていました。彼女は言語に興味を持っており、高校時代に独学で英語を習得しました。さらに進学する際、日本語、韓国語、フランス語の中から日本語を選択しました。アジアへの関心、特に日本文学への興味が彼女を日本研究に引き寄せたのです。

「私たちの学習プログラムには、安部公房の『砂の女』が含まれていました。私は一つの作品を学ぶ時、必ずその作家の他の作品も読んで世界観を深く理解するようにしています。日本文学には、不気味で神秘的な何かがあって、私を惹きつけました」とリリアは語ります。
彼女が日本研究を選んだことが正しかったと確信したのは、2019年に日本へ短期の研修旅行をした時です。大学の仲間と共に、奈良県天理市で20日間の日本語研修に参加しました。ウクライナでの言語学習は主に理論的で、文法構造に重きを置く一方、天理での研修では実践に重きを置いていました。研修中にできた友人関係は今でも続いており、研修に参加した多くの仲間も後に日本に移住しました。彼女にとって最も印象的だったのは、天理教という地元の宗教との出会いで、これは彼女が学んできた日本についての知識とは異なるものでした。研修が終わり、帰国しなければならない時には複雑な気持ちでした。
「早く家に帰りたい気持ちもありました。海外旅行をした経験が少なく、両親にも会いたかったからです。でも、ウクライナに帰国した後はすぐにまた日本へ行きたくなり、半年間その思いが非常に強く続きました。日本への思いの表れとして、ちょっとした工夫をこらし、ウクライナにいながらあたかもまた日本にいるかのような気分を味わっていました。例えば、ウクライナでは電車はすべて地下を走っていますが、天理市では違ったので、地下を走らないバスなどの新しいルートを探したりするなどです」とリリアは語ります。
天理市での研修はリリアにとって、日本文化と触れ合うことを目的としており、そして将来的には長期の交換留学を目指すための第一歩でした。しかし、新型コロナウイルス感染症が計画を狂わせてしまいました。そのたびに希望は少しずつ薄れ、最後には叶わなかった夢への悲しみだけが残りました。

言語学習での成功に加えて、リリアは他にも才能を持っています。彼女はダンスをしたり、楽器を演奏したり、10年生（日本では高校2年生）の時にはボーカリストとして友人たちとバンドを組み、曲を録音したりしました。彼女はこれを、自分の人生にとって重要で欠かせない一部であると考えています。
「私は歌うことがとても好きです。昨年はイワン・クパーラというウクライナの祭りが日本で開かれ、その場で歌う機会に恵まれました。しかし、日本ではボーカルレッスンの費用が非常に高く、時間も限られています。でも、数年後にはまた歌を歌いたいと思っています」

ロシアによる全面侵攻が始まった時、リリアはタラス・シェフチェンコ記念キーウ国立大学の4年生でしたが、戦争によってポーランドの友人のもとに一時避難し、安全な環境でオンラインで学業を修了することになりました。
「あの時、私は危機に陥っていました。ウクライナで日本語学校を開きたいという夢が、戦争によって失われつつあるように感じていました。途方に暮れ、力を失っていました。専攻を変えようとまで考え、日本語はもう必要ないかもしれないと思いました。私は卒業証書を受け取りにウクライナに戻りましたが、海外に行く意味を見出すことができませんでした」

小さな一歩で大きな目標へ

ある日、リリアの母親が電話をかけてきて、ニュースで知ったPathways Japanという支援団体のプログラムに申し込むよう勧めました。彼女は当初参加するつもりはなかったのですが、締め切り間近の日にふと思い出し、応募を決意しました。特に期待はしていなかったものの、結果的にその決断が避難の道を開き、今では「あのとき一歩を踏み出して本当によかった」と振り返っていますが当初は気分が落ち込むこともありました。
「日本へ向かう夜、祖母が亡くなりました。安全な場所に向かっていることを喜ぶべきでしたが、ただ悲しみに暮れていました。家族とこの悲しみを分かち合うことができなかったのです。その上、戦争の恐怖を目の当たりにし、私の心は非常に脆くなっていました。日本での最初の数週間はとてもつらいものでした」
日本での生活に少しずつ適応する中で、リリアは以前訪れた2019年に比べて日本が少し変わっていることに気づきました。パンデミックによる制限が続いていたため街には人が少なく、しかしその一方で、彼女が以前訪れた静かな天理市とは異なる大都市・東京のダイナミックな雰囲気に圧倒される日々でした。彼女は、大都会の絶え間ない騒音によって、以前よりも大きな声で話すようになったとさえ認めています。
日本に来た最初の1年、リリアは非正規の学生（non-degree student）として講義を受け、日本語の知識を深めました。しかし、戦争の終結にはほど遠いことを悟り、彼女は日本に残ることを決意。Pathways Japanの支援で、大学院進学の準備を始めました。毎日図書館で長時間勉強し、大学が手配してくれた講師と共に入試のテーマについて相談したりエッセイを作成したりしました。
リリアは、入試が日本語能力試験よりも少し難しかったと話しています（N1レベルのJLPTまたはそれに相当するJ.TESTの結果が必要でした）。エッセイの執筆に加え、ビジネス分野の文章を読んで選択問題や記述問題に答える必要がありました。また、ビジネスメールの誤りを修正する課題や口頭試験もありました。
「私はビジネス日本語を学ぶことを選びました。授業はもちろん日本語で行われ、ビジネスに関するコースも含まれています。将来的には、ウクライナで日本のビジネスパートナーと仕事をしたり、日本の企業で働いたりしたいと考えています」

リリアは現在、無償で武蔵野大学の修士課程の2年生として学ぶことができており、最近研究テーマを決定しました。余暇にはオンラインでウクライナ人向けに日本語を教えています。
「ウクライナのニュースでは、日本が支援してくださっていると頻繁に報じられています。そのため、多くのウクライナ人にとって日本が近く感じられるようになり、遥か遠い存在の国ではなくなりました。ウクライナ人は日本語に対しても積極的に興味を持つようになりました。もちろん、アニメや文学の影響も少なくありません。ウクライナ人が観光で訪れることも増えていますが、海外に散らばった同胞たちは、新しい国々について知りたいと思っているのです。言語を学べば、日本でのコミュニケーションが楽になり、日常生活でも助けになります」

リリアは、日本ではグループに所属することが大事だという考え方が根強いと感じており、自らもダンスサークルに参加しています。初めは日本人メンバーが彼女を少し避けるようなところがありましたが、それは、彼女が日本語を話せるかどうか分からなかったためです。外国人は一般的に日本語を理解しないだろうという先入観があったのです。しかし、リリアが日本語を話せることが分かると、すぐに仲良くなることができました。また、Pathways Japanのイベントにも参加しており、ウクライナ人や日本人の友人を通じて交流の輪を広げています。リリアは、ウクライナ人と日本人の友人関係にはいくつかの違いがあると感じています。
「ウクライナでは、初対面でお互いの価値観が合うかどうかを確認するため、さまざまなテーマについて話し合います。日本人は、そのような親密な交流に至るまでじっくりと時間をかけます。また、ウクライナ人は話す相手の目をじっと見つめますが、それが日本人にとっては居心地が悪いと感じることもあります。私たちは毎日連絡を取り合い、毎週、時にはそれ以上の頻度で一緒に出かけることに慣れていますが、日本では月に一度会うかどうかという友人関係も珍しくありません」

日本での活動とUkraine Mini Guide

日本での生活の中で、リリアはウクライナに関するミニガイドブックを作成する「Ukraine Mini Guide」というプロジェクトを立ち上げました。彼女の周囲の人々が彼女に大きな刺激を与え、支えてくれたおかげで実現したもので、大学のサポートや文化交流クラスの友人たちや先生の協力もあって進められました。リリアが当たり前に知っていたウクライナの情報も、日本ではほとんど知られていないことに気づき、文化的な知識を広めることを決心したのです。
「時々、周囲がウクライナについて知らないことに少し傷つくことがありましたが、それは私の責務だと考えるようにしました。周りの人がウクライナについて知らないのは仕方のないことです。むしろ私に伝える義務があるのだと感じています。更に日本のインターネット上には、例えばロシア人が投稿したウクライナに関する誤った情報など、残念ながらゆがんだものも多いです」

武蔵野大学には半年ごとに発行される独自の出版物があり、彼女の文化交流クラスのプロジェクトによって作成されたミニガイドブックをこの出版物に取り入れることになりました。こうして友人同士の小さな自主活動が大規模なプロジェクトへと発展しました。英語と日本語の二カ国語で構成されたこのガイドは、7,000部以上印刷され、大学や図書館、さらには日本国内のウクライナレストランにも配布されました。このガイド作成には数カ月かかり、リリアはオーストラリア人の本プロジェクト担当教授や3人の日本人学生と協力して作成しました。表紙には、写真愛好家の教授が撮影したウクライナの象徴であるひまわりの写真が使用されました。
表紙の写真にちなんで『ひまわり』と名づけられたこのミニガイドブックは、新聞にも取り上げられ、プロジェクトのチームがテレビの生放送に招かれるほどの反響を呼びました。このプロジェクトは、リリアが”本当のウクライナ”を伝えるという大きな目標への第一歩となりました。

「ウクライナは豊かで独特な文化を持つ国だと知ってほしい」

リリアは日本での生活に慣れ、自分とウクライナの将来について前向きに考えています。彼女は、ウクライナについての情報を広めることが重要だと考えていますが、それを押しつけがましくない形で、日常生活の中で行うことが大切だとしています。
「ウクライナ人がネガティブなことにばかり目を向け、戦争やその他の困難な場面ばかりを強調しているのを見ると、少し心が痛みます。私たちはウクライナで素晴らしい教育を受けており、そのおかげで誇りをもってウクライナを代表できる優秀な人々が育まれてきました。ウクライナ人が世界中に広がり、様々な国で活躍することで、ウクライナがユニークな文化を持つ国として認識されることを願っています」
現在、彼女は「戦争におけるブランドコミュニケーション」をテーマに研究を進めています。卒業後は就職活動をする予定ですが、そのための準備が重要だと認識しています。
「経済的な面で自立できるかが心配です。卒業後、自分の生活を支えられるでしょうか。また、戦争が続いて家族に会えない期間が長引くことが怖いです。経済面は自分の努力で何とかできますが、戦争に関しては無力です」

リリアは、不安や困難を抱えているのは自分だけではないと理解しています。彼女は、困難な状況にあるウクライナ人に、自分や周囲に過剰な期待をかけたり義務感に囚われたりせずに、各自の文化的な違いを理解しつつ、日本人とのコミュニケーションを大切にしながら生活を築くよう助言しています。
日本の人々に対しても深い感謝の念を抱いており、日本の人々がウクライナの問題に対して真摯に向き合ってくれていることに大きな価値を感じています。
「日本がしてくれていること、そして周りの人々に本当に感謝しています。日常の話題について、私たちが少し感情的になってしまうことがある時、そんな私たちの状況を理解し、支えてくれることに、時には謝罪と感謝の気持ちを同時に抱きます。皆さんが、ウクライナに対する認識を少しずつでも、戦争だけではないポジティブな方向に変えていってくれたら、とてもありがたいです」とリリアは言います。

著者 – アリーナ・シェリャキナ

著者について

ゲームジャーナリストであり、eスポーツ分野の専門家。ルハーンシクで生まれ、キーウ市で高等教育を修了。その後ゲーム業界でのキャリアをスタート。2014年からは独立したライターとして活動し、2017年からはオンラインメディアでアナリスト兼インタビュアーとして活躍している。これまでにWePlay Esportsやウクライナeスポーツ連盟と協力し、「League of Legends」の世界選手権では公式メディア代表として参加経験を持つ。
インタビューの主人公たちの歩みを細部まで伝え、彼らの人間性を引き出し、印象深く魅力的な出会いを提供することを目指している。

本プロジェクトへの思いについて

このプロジェクトは、ウクライナ人がより勇気を持ち、自分たちの優れた能力をプロフェッショナルな分野で発揮し、日本社会に調和して溶け込むことを目指しています。また、日本人に対して、ウクライナ人がその支援に感謝し、オープンで友好的かつ役立つ存在であろうと努力していることを伝えることも、このプロジェクトの目的です。

Шлях українки через випробування до втілення мрій

Лілія – молода українка, яка переїхала до Японії у непростий час, подолавши особисті й культурні виклики. Її шлях – це історія адаптації, самовідкриття та прагнення популяризувати Україну через маленькі, але значущі ініціативи. У цій статті вона ділиться досвідом навчання, життя за кордоном та пошуком внутрішньої рівноваги на перетині двох культур.

Країна нездійсненої мрії

Морська Лілія, 23-річна студентка, ще до переїзду в Японію у 2022 році відчувала сильний зв’язок із цією країною. Захопившись вивченням мов, вона самостійно опанувала англійську в середній школі. Для подальшого навчання також схилялася до мовознавства, обираючи між японською, корейською та французькою. Проте її інтерес до Азії, а особливо до японської літератури, зрештою схилив терези на користь японістики.

– «До навчальної програми входив твір Кобо Абе — “Жінка в пісках”. У мене було правило: якщо ми вивчаємо твір певного автора, я обов’язково читаю ще кілька його робіт, щоб глибше зрозуміти його творчість. У японській літературі є дещо моторошне і загадкове, що мене полонило», — ділиться Лілія.

У правильності свого вибору українка переконалася під час короткострокової поїздки до Японії у 2019 році. Разом з іншими студентами свого університету вона провела 20 днів на мовних курсах у місті Тенрі, поблизу Нара. Підходи до викладання суттєво відрізнялися: в Україні вивчення мови мало переважно теоретичний характер, наприклад, акцент робили на функціях граматичних конструкцій. Натомість на мовних курсах більше уваги приділяли практиці. У вільний час група багато подорожувала, що допомогло студентам зблизитися. Дружні зв’язки, сформовані під час поїздки, підтримуються й досі, оскільки більшість учасників групи згодом також переїхали до Японії. Одним із найяскравіших вражень подорожі стало знайомство з місцевою релігією — Тенрікьо. Це було щось відмінне від усього, що дівчина вивчала і знала про Японію. Курси підходили до завершення і треба було повертатись в Україну.

– «В мене був конфлікт почуттів. Я хотіла скоріше повернутись додому, оскільки закордоном подорожувала мало і сумувала за батьками. Але одразу після повернення я знов захотіла в Японію, близько пів року це відчуття було надпотужним. Зазвичай в Україні метро проходить під землею, а в Тенрі навпаки. Тому я намагалась обирати нові маршрути, наприклад автобусні, які не їздять під землею. Це трохи дивно, але такі дії допомагали мені відчути, ніби я знову у Японії», — розповіла дівчина.

Ця поїздка для Лілії мала на меті знайомство з культурою Японією, щоб надалі поїхати навчатись на більш тривалий час за обміном. Однак коронавірус зіпсував плани. Щоразу поїздку за обміном переносили і надія помалу зникала, залишивши лише сум за нездійсненою мрією.

Крім успіхів у вивчені мов, Лілія має і творчі здібності, вона танцює, володіє музикальним інструментом, а у десятому класі навіть створила власний гурт, де у якості вокалістки записувала пісні з друзями. Вона вважає, що це є важливою і невід’ємною частиною її життя.
– «Мені дуже хочеться співати. Минулого року я навіть виступала в Японії, на події, присвяченій українському святу Івана Купала. Проте вартість вокальних курсів тут значно вища, ніж у нас, і до того ж я обмежена в часі. Але через кілька років я хотіла б повернутися до цього»”.

На момент повномасштабного вторгнення, дівчина навчалася на четвертому курсі Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Однак через воєнні дії їй довелося тимчасово виїхати до подруги в Польщу, щоб у більш безпечних умовах завершити навчання в онлайн-форматі.

– «В той момент я переживала кризу. Хотіла відкрити в Україні школу японської мови і відчувала, що втрачаю цю мрію через війну. Я була загублена і знесилена. Навіть думала змінити спеціальність і прощалась з японською мовою, думаючи, що вона мені більше не знадобиться. Я повернулась в Україну забрати диплом і не бачила сенсу їхати за кордон».

Маленькими кроками до великої мети

Одного дня мати Лілії зателефонувала й почала вмовляти її подати заявку на програму Pathways Japan, про яку дізналася з новин. Дівчина не планувала брати участь, але в останній день магічним чином згадала про крайній термін. Не маючи великих сподівань чи конкретних планів, вона вирішила відправити заявку. Тепер Лілія надзвичайно рада, що тоді зробила цей крок, тому що саме це дозволило їй евакуюватись до Японії.

– «Тієї ночі, коли я їхала до Японії, померла моя бабуся. Я повинна була радіти, що їду в безпечне місце, але замість цього могла лише плакати через особисту втрату. Мені не вдалося розділити це горе з родиною. До того ж, я була свідком жахів війни, і мій емоційний стан був дуже крихким. Це зробило перші тижні в Японії надзвичайно важкими».

Проте, трохи адаптувавшись, Лілія почала озиратися навколо й помітила, що Японія вже дещо змінилася порівняно з 2019 роком. У країні все ще діяли обмеження через пандемію, тому людей на вулицях було значно менше. Вона також порівнювала тихе місто Тенрі з динамічним Токіо — масштаби й темпи яких були абсолютно різними. Дівчина навіть зізналася, що почала говорити голосніше через постійний гамір мегаполіса.

Перший рік перебування в Японії Лілія навчалася як студентка без ступеня (non-degree student), відвідувала лекції та вдосконалювала знання мови. Проте з часом вона зрозуміла, що війна в Україні не закінчується, і вирішила залишатися в Японії надалі. Програма Pathways Japan підтримала її в цьому рішенні. Лілія почала підготовку до вступу до магістратури. Щодня вона проводила багато часу в читальній залі, а з допомогою викладача, якого люб’язно надав університет, вони разом обговорювали можливі теми для вступного іспиту й писали есе.

Лілія зізнається, що вступний іспит виявився трохи складнішим, ніж іспит на знання мови, який також був необхідним для вступу (рівень N1 JLPT або його еквівалент JTEST). Крім написання есе, потрібно було прочитати текст на бізнесову тематику й відповісти на запитання — не лише тестові, але й на відкриті питання, записуючи відповіді самостійно. Також були завдання на виправлення помилок у бізнесових електронних листах і усна частина.

– «Я обрала вивчати бізнес-японську, причому викладання, звісно, відбувається японською мовою. Є курси, пов’язані не тільки з мовою, але й з бізнесовими аспектами. У майбутньому я зможу працювати в Україні з японськими партнерами або працевлаштуватися тут, у Японії, до місцевої компанії».

Лілія зараз безкоштовно навчається на другому курсі магістратури університету Мусашіно й нещодавно визначилась з темою наукової роботи. У вільний час вона викладає японську для українців онлайн.

– «Японія часто фігурує в українських новинах через допомогу, яку надає нашій країні. Завдяки цьому багато українців перестали сприймати Японію як дуже далеку й недосяжну країну. Українці стали значно активніше цікавитися японською мовою. І звісно, не на останньому місці вплив аніме та літератури. Багато хто приїжджає сюди як турист, адже українці тепер розкидані по всьому світу й прагнуть ще більше дізнатися про нові країни. Вивчення мови може зробити подорож до Японії комфортнішою — це допомагає вільно спілкуватися під час подорожей, у магазинах і в повсякденному житті».

Оскільки, на думку героїні, в Японії існує серйозне ставлення до приналежності до групи, Лілія також приєдналася до танцювального гуртка. Спочатку японські учасники трохи уникали її, оскільки не були впевнені, чи володіє вона японською. Було упередження, що іноземці зазвичай не знають мову. Однак, після ближчого знайомства, коли вони зрозуміли, що немає мовного бар’єра, всі швидко потоваришували. Студентка також відвідує групові зустрічі Pathways Japan та має друзів як серед українців, так і серед японців, з якими познайомилася за різних обставин. Вона зазначає, що дружба між українцями та японцями має свої відмінності.

– «В Україні ми одразу перевіряємо людей на сумісність цінностей, говоримо на різноманітні теми з перших зустрічей, щоб зрозуміти, чи підходить людина для постійного спілкування. Серед японців цей етап зближення проходить дещо повільніше. Є й інші культурні відмінності, наприклад, українці завжди дивляться співрозмовнику в очі, що може бентежити японців. Також ми звикли спілкуватися щодня й часто гуляти разом — щотижня або навіть частіше. У Японії ж зустрічі можуть бути лише раз на місяць чи рідше.»

Діяльність в Японії та Ukraine Mini Guide

За час перебування в Японії Лілія реалізувала амбітний проєкт під назвою Ukraine Mini Guide. За словами самої студентки, їй дуже пощастило з оточенням, яке надихнуло її й додало сил. Завдяки підтримці університету, ініціативі викладачів та друзів з уроків культурного обміну, було прийнято рішення створити збірку фактів про Україну. Багато з яких Лілія вважала загальновідомими, проте виявилося, що за межами України про них майже не знають.

– «Іноді мене трохи ображало, що оточення чогось не знає про мою країну, але потім я зупинила себе і обміркувала це. Чи не мій це обов’язок розповісти їм і нести цю просвітницьку діяльність. Це не вина людей, що вони чогось не знають. Тим паче в інтернеті багато інформації про Україну японською мовою, яку розміщують росіяни, що викривлює факти» – ділиться своїми висновками Лілія.

Лілія вже звикла до життя в Японії й налаштована позитивно щодо свого особистого майбутнього, так само як і майбутнього України. Вона вважає, що важливо поширювати інформацію про Україну у світі, але робити це в ненав’язливому форматі — через повсякденні речі, які допоможуть створити гарне враження.

– «Мене трохи бентежить, коли українці зосереджуються лише на негативі та висвітлюють виключно війну чи інші важкі моменти. Ми здобули чудову освіту в Україні, наша країна виховала прекрасних людей, які тепер можуть гідно представляти її за кордоном. Я сподіваюся, що Україну будуть сприймати як країну з унікальною культурою, завдяки нашим громадянам, які зараз розкидані по всьому світу», — ділиться Лілія.

Зараз вона зосереджена на написанні наукової роботи на тему “Комунікація брендів в умовах війни”. Після закінчення навчання планує шукати роботу, але розуміє, що для цього необхідно ретельно підготуватися.

– «Я хвилююся через фінансову сторону свого життя. Чи зможу я після університету забезпечити себе? Також мене лякає думка, що війна може тривати, і я довго не побачу близьких. Якщо з фінансами я можу впоратися власними силами, то з війною — на жаль, ні», — говорить Лілія.

Пані Лілія розуміє, що не вона одна переживає страхи та труднощі. Вона радить українцям, які проходять через важкі часи, зняти з себе та з оточення високі очікування та зобов’язання. Важливо прийняти, що ми всі різні, як і наші культури, і продовжувати спілкуватися з японцями, поступово налагоджуючи своє життя.

Що стосується японців, Лілія відчуває велику вдячність за їхнє щире переймання проблемами України. Вона підкреслює, наскільки важливо і цінно відчувати таку підтримку.

– «Я дуже вдячна за все, що робить Японія і люди навколо. Іноді хочеться вибачитися та подякувати одночасно за ваше розуміння, коли ми реагуємо трохи різкіше на, здавалося б, буденні теми, оскільки наш контекст зовсім інший. Ми були б дуже вдячні, якби ви залишалися відкритими до перегляду своїх уявлень про Україну», — каже Лілія.

Шелякіна Аліна

гровий журналіст, експерт у галузі електронного спорту.

Народилася в Луганську, вищу освіту здобула в Києві, де й розпочала кар’єру в ігровій індустрії. З 2014 року працюю як незалежний автор, а з 2017 року — аналітик і інтерв’юер в інтернет-виданні. Співпрацювала з WePlay Esports, Федерацією кіберспорту України, а також брала участь у Чемпіонатах світу з League of Legends як офіційний представник ЗМІ.
Прагне в деталях передати шлях героїв інтерв’ю та зробити знайомство з їхніми особистостями незабутнім і захопливим.

Участь у проекті має на меті надихнути українців бути сміливішими, не боятися проявляти свої найкращі якості в професійній сфері та гармонійно інтегруватися в японське суспільство. Крім того, цей проект покликаний продемонструвати японцям, що українці вдячні за їхню допомогу і прагнуть докладати зусиль, щоб бути відкритими, дружніми та корисними.