人生が変化しても、私たちは前に進む

ウクライナ人のアンナさんは、自身の目標を諦めることなく、新しい環境で自己実現を続ける道を選びました。戦争によって全てのウクライナ人の生活が一変する中でも、決して挫けない姿勢を示しています。現在、アンナさんは日本語を学びながら、自身のスタートアップを育て、プロジェクトの世界的な成功を目指しています。

ビジネスアイデアへの道のり

大学3年生の時、アンナさんは友人と共に小規模な事業を立ち上げました。大学の技術者の支援を受けながら、手作りの天然化粧品の製造レシピを開発しました。この事業の収益は控えめなものでした。というのも、彼女は引き続き学業を優先しており、仕事に使える時間が限られていたからです。しかし、このプロジェクトは、生産体制、販売の方法、物流管理、顧客からのフィードバック収集といった重要なスキルを学ぶ貴重な経験となりました。また、得た収益の多くを貯蓄し、次なるビジネスへの投資を計画しました。

「両親が離婚したのは私が11歳の時でした。それでも父とは交流を続けていました。彼は起業家で、その姿を見て、自分もビジネスを手掛けることを夢見るようになったのです」と、アンナさんは語ります。

その後、アンナさんは父親が取り組むプロジェクトの一つに参加しました。それは、ペクチンを含む健康補助食品の流通を手掛けるもので、この製品は体内の毒素を排出し、健康状態を改善する効果があります。この仕事を通じて、アンナさんは卸売業者や商業施設との取引に関する貴重な実務経験を積むことができました。

また、家族のビジネスと並行して、アンナさんはテイクアウトができるフルーツカクテル販売店を開業しました。当時、ウクライナではこの形式が人気を集めており、大規模な投資が不要である点が魅力でした。店舗の賃貸や改装、顧客用スペースの整備も必要なく、販売店は屋台や移動式のカフェのような形態でした。人々はドリンクを購入し、公園やビーチでそれを楽しんでいました。

アンナさんの店は最初、公園の近くに位置していました。その後、川辺に新しい拠点を設け、さらにオデーサのビーチにも店舗を展開しました。事業の成長は速かったものの、同様の業態の店が非常に多く、競争が激しくなりました。さらに、このビジネスは利益率があまり高くないという問題もありました。

アンナさんは、新たなステージに進む方法を長い間模索していました。ある日、彼女は友人と共に画期的なアイデアを見つけ、それが後に彼らの中心的な事業となりました。このようにして、現在も続く共同のテクノロジーのスタートアップが誕生しました。

仕事に追われる中でも、アンナさんは常に趣味の時間を見つけていました。彼女はピアノ専攻で音楽学校も卒業しており、楽器を演奏することが大好きでした。日本に移住した後、最初に購入したものは、ヘッドフォンが接続できる電子ピアノでした。これは、近隣住民に迷惑をかけないようにという配慮からでした。さらに、アンナさんは母親の影響で旅行にも強い情熱を抱くようになりました。

「子どもの頃、家族で初めて海外旅行に行った時の感動は今でも覚えています。この思い出が、日本への移住を恐れない力を与えてくれました」と彼女は振り返ります。

「私はリヴィウが大好きです。そこで私の夢が叶いました」とアンナさんは語ります。彼女のピアノの先生はかつて「全ての音楽家は一度はオルガンを弾くべきだ」と話していましたが、アンナさんはその機会がありませんでした。ある日、リヴィウで教会を訪れ、オルガンの演奏を聴いていた時、他の訪問者がいないことに気づきました。演奏していた女性はアンナさんの目の輝きを見て、「弾いてみませんか」と声を掛けてくれたのです。アンナさんにとって、それは忘れられない瞬間となりました。「今では、皆さんにウクライナのルヴィフにある聖オルハとエリザベス教会を訪れることをおすすめしています」と彼女はほほ笑みながら振り返ります。

ウクライナについて語る際、アンナさんは親しい人々だけでなく、ウクライナ人全体、そして周囲で聞こえる母国語が恋しいと言いました。当初は、言葉の壁や価値観の違いによるコミュニケーションの困難さを心配していたそうです。しかし、日本で人々と接していく中で、日本人の人生観が自分と非常に近いと感じるようになりました。「日本人も常に自分を高め、周囲の世界を良くすることに努力しています」と彼女は言います。

アンナさんはキリスト教徒であり、その信仰が彼女を慈善活動やボランティア活動へと駆り立てました。信仰は彼女に他者を助ける意欲を与え、その支援がいかに重要かを理解させました。アンナさんは他のボランティアと共に毎週食事を準備していました。それは、自分たちのために作るのと同じくらい愛情を込めたもので、肉をたっぷり使い、多くのおいしい料理が並ぶように心掛けました。そして、その食事を必要としている人々に配っていました。

「人々に『あなたは一人ではない。いつでも助けを求めて良いのだ』ということを伝えたかったのです。食事を取って支援を受ける場所があると知ってほしかった」と彼女は説明します。

安全な場所で再び息づく生活

2022年から2023年にかけての冬、ウクライナではインフラ攻撃による大規模な停電が続きました。時には5日間も電気が復旧せず、暖房も利用できない状態でした。しかし、最もつらかったのは、ミサイル攻撃の脅威が常に身近に感じられることでした。アンナさんの自宅は重要施設の近くにあり、キーウへの攻撃があるたびに危険にさらされていました。夜間の攻撃や、知人の死の知らせが続く中で、精神的な安定を保つのは容易ではありませんでした。

そんな中、特に日本に住む友人の支えがあり、アンナさんは地球の反対側にも感じられる異国の地に避難する決意を固めました。

彼女は「飛行機を降りた瞬間に安心感と安全を感じました」と振り返ります。空港の職員たちの親切な対応や助けたいという思いに感動しました。また、彼女にとって驚きだったのは、日本がどれほど明るい場所であるかということでした。「暗く寒いウクライナでの数カ月間を過ごした後、このように光に満ちた世界にいることが信じられませんでした」と語ります。

日本での最初の数週間は、慌ただしく過ぎていきました。日本に住む友人が、生活に必要なさまざまな問題を解決する手助けをしてくれました。しかし、その友人が助けられない時は、アンナさん自身が地元の人々に助けを求めました。時には身ぶり手ぶりで説明せざるを得ない場面もありました。アンナさんは「今振り返ると少し恥ずかしいですが、日本人が知らない人に話しかけられるのに慣れていないことを知りました」と話します。それでも、必要な時に誰一人として助けを拒否しなかったことには感謝の念を抱いています。

当時、アンナさんは「戦争が終わるまでの半年間だけ」と考えて日本に来ていました。その間にできるだけ多くの場所を見て、文化を吸収したいと思っていました。以前からたくさん旅をしていた彼女ですが、日本のように安全な国に出会ったことはありませんでした。

日本ではバッグやスマートフォンが盗まれる心配をする必要がないんです。確かに、日本では自然災害が発生することもありますが、人間による危険性が非常に低いという点が彼女を魅了しました。

アンナさんが通う学校のISI日本語学校（参考：「ウクライナ避難民向け日本語学校奨学金」の参加校一覧）は、日本財団のウクライナ避難民向け日本語学校奨学金プログラムを通じてウクライナ人を支援しています。彼女は、入学手続きの際にスタッフがとても親切で、家族について質問し、心配しないようにと声を掛けてくれたことを鮮明に覚えています。

「日本語を学べば学ぶほど、その多様性や難しさを感じます。日本語能力試験N4レベルに達した時は、すでにかなりのことを達成したと思い、何でも自由に話せるようになったと感じていました。でもその後、内容がより高度になり、日本語がいかに独創的で奥深い言語かを実感しました。私の夢は、日本人が感じるように日本語の詩を理解できるまで日本語を習得することです。いつかその理想に近づけると信じています」と彼女は語ります。

語学学校では、新しい友人もたくさんできました。ウクライナ人や他国からの留学生も含まれています。特に、同じく日本に移住したウクライナ時代の学校の友人とも連絡を取り合っています。日本人と友達になることは少し難しいと感じていますが、それでも親しい日本人の友人もいます。ただし、彼らは少し型破りな性格を持ち、一般的な「日本人像」とは異なる、反骨精神を持つ人々です。

現在、アンナさんは学業と並行して、自身の目標に向けた取り組みを続けています。それは革新的なスタートアップの立ち上げです。アンナさんは共同創業者と共にチームを構築し、コンピューターエンジニアや専門家を招いて、人工知能を活用したハイテクな消費者向けデバイスの開発を進めています。共同創業者として、アンナさんは主に人材の採用や選定を担当しています。また、プロフェッショナル向けの講座を受講することでスキルを向上させ、プロジェクトにおいて管理業務のプロセスを組織化する役割を果たしています。

スタートアップの取り組みは、アンナさんが日本への移住を決断する理由の一つにもなりました。チームのメンバーは、「もしウクライナで何かあっても、国外にいるメンバーがプロジェクトを進められる」という考えから、移住を推奨していたのです。

日本での生活には、時差という特有の課題もあります。アンナさんのチームメンバーは世界中に散らばっており、ドイツ、ウクライナ、カナダ、アメリカなどに住んでいます。そのため、アメリカでは朝が始まったばかりの時間に、日本ではすでに深夜になっていることもあり、時には夜間に同僚とやりとりをする必要があります。

現在、このスタートアップはまだ収益を生んでいません。これは、ベンチャービジネスとして、自身の資金を投入しながら高い収益を目指す挑戦的な性質によるものです。このプロジェクトへの参加はリスクを伴いますが、アンナさんは自らの信念に支えられ、困難な状況に直面しながらも前進を続けています。それは彼女自身だけでなく、ウクライナ全体が抱える厳しい現実の中での戦いでもあります。

将来への希望

アンナさんは、自分の夢を実現することに専念しており、自分たちが開発したデバイスが世界中で使用されるようになると信じています。また、この製品を日本で展開する可能性も検討しており、日本市場は新しい製品の導入において大きな可能性を秘めていると感じています。彼女は、スタートアップの成長と自身の日本語スキルの向上が成功につながることを期待しています。

「私はこれからも日本で暮らし、ここで自分の会社を設立し、自己実現を果たしたいと思っています。直近の目標は、日本語能力試験N2レベルを取得することです。これまでの人生では多くの困難がありましたが、それに屈することなく、自分の精神を強く保つことが重要だと信じています」とアンナさんは語ります。

また、アンナさんは日本に住んでいる、または日本への移住を考えているウクライナ人に対して以下のアドバイスを送っています。

1. 地震や津波などの自然災害を過度に恐れ過ぎないこと。
2. 助けを求めることを恥ずかしがらないこと。日本人は控えめに見えるかもしれませんが、実際はとても親切で心優しい人々です。より深く知り合うことでそのことがわかるでしょう。
3. 可能であれば日本語を学ぶこと。少なくとも初歩的なレベルでも、言葉を学ぶことで周囲への敬意を示し、日本の素晴らしい自然や誠実な人々とより深くつながることができると思います。

アンナさんの生き方は、環境や状況がどれほど変わろうとも、決して諦めるべきではないことを教えてくれます。むしろ、このような試練が人をより強くするのかもしれません。新しい人々との出会いに期待を膨らませ、モチベーションを保ちながら、必要であれば支援を求めることを恐れないことが重要であると、彼女の姿は私たちに語りかけています。

---

著者 – アリーナ・シェリャキナ

本プロジェクトへの思いについて

このプロジェクトは、ウクライナ人がより勇気を持ち、自分たちの優れた能力をプロフェッショナルな分野で発揮し、日本社会に調和して溶け込むことを目指しています。また、日本人に対して、ウクライナ人がその支援に感謝し、オープンで友好的かつ役立つ存在であろうと努力していることを伝えることも、このプロジェクトの目的です。

---

Життя змінюється, але ми йдемо далі

Українка Анна, розповідає, як не відмовилась від своїх прагнень і продовжила реалізуватись у нових умовах. Її приклад показує, як не опускати руки, попри війну, що змінила життя всіх українців. Сьогодні Анна вивчає японську мову та розвиває власний стартап, мріючи про глобальне визнання свого проєкту.

Шлях до їдеї про власний бізнес

З третього курсу Анна започаткувала власну невелику справу. Разом із приятелем, за підтримки технолога зі свого університету, вони розробили рецепт для виготовлення натуральної косметики ручної роботи. Дохід був скромним, адже дівчина продовжувала навчання й мала обмежений час на роботу. Проте цей проєкт дав їй важливий досвід: як організувати виробництво, налагодити продажі, займатися логістикою та збирати відгуки клієнтів. Більшу частину зароблених коштів вона заощаджувала, плануючи інвестувати їх у наступний бізнес.

– Батьки розлучилися, коли мені було 11 років. Проте я продовжила спілкуватися з батьком, який був підприємцем. Саме його приклад надихнув мене мріяти про власну справу.

Наступним кроком стало залучення Анни до одного з проєктів батька — організації збуту біоактивних добавок з пектином, які сприяють виведенню токсинів з організму та загальному покращенню самопочуття. На цій посаді Анна здобула неоціненний досвід роботи з гуртовими посередниками та комерційними структурами.

Паралельно з роботою у сімейному бізнесі Анна відкрила невеликий заклад з продажу фруктових коктейлів. На той час це був популярний формат в Україні, оскільки він не вимагав великих витрат: не потрібно було орендувати приміщення, робити ремонт чи облаштовувати зону для відвідувачів. Такі точки нагадували кіоски або мобільні кав’ярні. Люди купували напої та насолоджувалися ними в парку чи на пляжі.

Спочатку заклад Анни розташовувався біля парку, потім з’явилася точка біля річки, а згодом — на одному з пляжів Одеси. Хоча ріст був швидким, схожих закладів було багато, а конкуренція — шаленою. Крім того, прибутковість цього бізнесу досить низька.

Анна довго міркувала, як вийти на новий рівень. Одного дня, вони разом з другом знайшли ідею, яка стала їхньою основною справою на наступні роки. Так народився їхній спільний технологічний стартап, який вони розвивають і донині.

Попри роботу, Анна завжди знаходила час для захоплень. Вона закінчила музичну школу за класом фортепіано і з радістю проводила час за інструментом. Щобільше, після переїзду до Японії першим, що вона придбала, був електронний синтезатор з можливістю підключення навушників, щоб не заважати сусідам. Ще однією її пристрастю завдяки матері стали подорожі.

– Пам’ятаю, як ми в дитинстві всією родиною поїхали в першу мандрівку за кордон та відчули справжній захват. Саме спогади про цей досвід дали мені сили не боятися ідеї поїхати до Японії.

– Я обожнюю Львів, там здійснилася моя мрія. Моя вчителька з фортепіано казала, що кожен музикант має спробувати зіграти на органі — ці відчуття неперевершені. Такої можливості я ніколи не мала, але у Львові зайшла до костелу послухати, як там грають на органі. Інших відвідувачів не було, і жінка, яка виконувала музику, побачивши мої очі, сама запропонувала мені сісти за інструмент. Це був незабутній момент. Тепер я всім раджу відвідати Храм Святих Ольги і Єлизавети, — з усмішкою згадує Анна.

Говорячи про Україну, Анна зізналася, що сумує не лише за близькими, а й загалом за людьми та за звучанням рідної мови навколо. Вона зазначила, що спочатку думала, ніби зіткнеться з непорозумінням у спілкуванні та браком спільних цінностей. Однак, поспілкувавшись із людьми, вона відчула близькість японського погляду на життя до свого, адже, з її слів, японці також постійно прагнуть покращувати себе і світ навколо та працюють над собою.

Анна є християнкою, тож віра стала одним із чинників, які спонукали її активно займатися благодійністю та волонтерством. Віра сформувала в ній бажання допомагати іншим і розуміння важливості цієї підтримки. Щотижня разом з іншими волонтерами дівчина готувала їжу — з любов’ю і так, як для себе, щоб на столі було вдосталь м’яса та інших смаколиків, а потім роздавала її всім, хто потребував допомоги.

– Мені хотілося показати людям, що вони не самотні й завжди можуть звернутися по допомогу, поїсти і отримати підтримку, — пояснює вона.

Безпечне місце де вирує життя

Наступної зими (2022-2023) в Україні почалися масові відключення електроенергії через удари по інфраструктурі. Іноді світла не було до п’яти днів, і разом із ним зникало й опалення. Проте найважчим було відчуття постійної загрози ракетних ударів. Дім Анни знаходиться неподалік важливих об’єктів, тому кожна атака на Київ була потенційно небезпечною. Постійні нічні атаки, звістки про загибель знайомих підривали моральний стан. Але завдяки підтримці близьких, а особливо подруга, яка вже мешкала в Японії, Анна наважитися на евакуацію в іншу частину світу.

Вона згадує, що відчула полегшення та безпеку одразу, як тільки вийшла з літака. Працівники аеропорту вразили її турботливістю та щирим бажанням допомогти. Ще одним несподіваним враженням була кількість світла навколо. Вона зізнається, що відчуття перебування у світі, де немає й натяку на жахи війни, стало для неї справжнім шоком після темних і холодних місяців в Україні.

Перші тижні в Японії пройшли в метушні. Та сама подруга допомагала їй адаптуватися та розв’язувати різні побутові питання. Коли ж вона не могла допомогти, Анна самостійно зверталася до місцевих жителів. Навіть коли доводилося пояснювати щось жестами. Зараз вона трохи соромиться цього досвіду, адже тепер розуміє, що японці не звикли до випадкових звернень. Але попри це, жоден із них не відмовив у допомозі, коли вона цього потребувала.

На той час Анна вважала, що приїхала на пів року — перечекати війну. Їй хотілося встигнути побачити все й увібрати культуру. Як ми знаємо, Анна багато подорожувала раніше, але ніколи не зустрічала такої безпечної країни як Японія. Тут вона не хвилюється за свою сумку чи телефон, що їх можуть вкрасти. Так, звісно, в країні трапляються природні катаклізми, але фактор небезпеки з боку людини дуже малий і це причаровувало.

Школа, в якій навчається Анна, називається ISI Language College, і вона підтримує українців разом зі стипендіальною програмою від фонду Nippon Foundation. Дівчина згадує, що під час заповнення документів, працівники школи були дуже привітні, запитували про її родину та просили не хвилюватися.

– Чим більше я вивчаю японську мову, тим різноманітнішою і складнішою вона здається. Коли я досягла рівня N4 (початковий, що допомагає спілкуватися про базові речі), я думала, що вже багато чого досягла і можу вільно говорити про все, що захочу. Однак після цього навчання стало більш інтенсивним, і я зрозуміла, наскільки японська мова унікальна та самобутня. Моя мрія — вивчити японську так, щоб розуміти японську поезію, як її сприймають японці. Сподіваюся, що колись зможу доторкнутися до цього ідеалу

Завдяки школі Анна також завела багато нових друзів, серед яких є як українці, так і іноземці. Вона каже, що спілкується з кількома українськими шкільними подругами які теж переїхали в Японію. Щодо японців, заводити дружбу з ними трохи складніше, зізнається дівчина. Проте у неї є і друзі-японці. Єдине, що варто зазначити: її японські друзі дещо нестандартні, вони мають бунтарський дух і відрізняються від уявлення про те, якими зазвичай є представники цієї нації.

Наразі, окрім навчання, Анна продовжує рухатися до своєї мети — розвиває інноваційний стартап. Вони разом зі співзасновником побудували команду, до якої залучили комп’ютерних інженерів та спеціалістів, які займаються розробкою високотехнологічного споживчого гаджета з використанням штучного інтелекту. Як співзасновник, Анна виконує функцію пошуку та підбору співробітників. Вона також постійно підвищує свою кваліфікаціюта на професійних курсах. Завдяки цьому, її роль у проєкті полягає в управлінні та організації робочих процесів.

Робота над стартапом стала одним з приводів для переїзду в Японію, адже члени команди казали, що якщо з кимось з них в Україні щось трапиться, ті, хто виїхали, зможуть продовжити рухатися до мети.

Однією з особливостей перебування в Японії є різниця в часових поясах, адже інші члени команди розкидані по всьому світу — Німеччина, Україна, Канада та США. Коли в США лише починається день, в Японії вже ніч, тому інколи виникає необхідність спілкуватися з колегами навіть вночі.

Наразі стартап не приносить прибутку, і, як і будь-яке венчурне підприємство, в яке вкладають власні кошти з надією на високий прибуток, участь у ньому є ризиком. Але завдяки своїй вірі Анна продовжує рухатися вперед, попри гіркі обставини, з якими стикнулася не лише вона, а й вся Україна.

Сподівання на майбутнє

Анна зосереджено втілює свою мрію в життя і вірить, що їхній пристрій буде використовуватися по всьому світу. Вона також розглядає можливість просування продукту в Японії, оскільки цей ринок має величезний потенціал для запуску нових продуктів. Анна сподівається, що розвиток її стартапу та особисті навички в японській мові допоможуть їй досягти успіху.

– Я хочу продовжувати жити в Японії, створити тут свою компанію та реалізуватися. Моєю ціллю на найближчий час є досягти рівня N2 у японській мові. У моєму житті було багато гірких обставин, але я вірю, що ніщо не повинно брати верх наді мною та зламати мій дух.

Українцям, які перебувають в Японії або хочуть приїхати, Анна радить: по-перше, не лякатися землетрусів, цунамі та інших природних явищ; по-друге, не соромитися звертатися за допомогою. Хоча японці можуть здаватися дещо сором’язливими, вони дуже відкриті та доброзичливі — просто потрібно краще з ними познайомитися. По-третє, за можливості варто вивчати японську мову, хоча б на базовому рівні, адже це дозволить українцям не лише продемонструвати повагу до оточення, а й краще відкрити для себе Японії з її надзвичайною природою та щирими людьми.

Приклад Анни показує, що навіть коли обставини, життя чи навколишнє середовище змінюються, це не привід опускати руки. Можливо, саме ці випробування допомагають стати сильнішими. Важливо відкрити своє серце для нових людей і можливостей, зберігати мотивацію та, за потреби, не соромитися просити про підтримку.

---

Участь у проекті має на меті надихнути українців бути сміливішими, не боятися проявляти свої найкращі якості в професійній сфері та гармонійно інтегруватися в японське суспільство. Крім того, цей проект покликаний продемонструвати японцям, що українці вдячні за їхню допомогу і прагнуть докладати зусиль, щоб бути відкритими, дружніми та корисними.