日常的な行動が大きな変化をもたらす

今日は、とても粘り強く行動しながら「若くても責任を十分に担うことができる」と証明してくれる主人公をご紹介します。自分が何を望んでいるかを明確にしていれば、自分の人生だけでなく、家族の運命にも影響を与えることができるのだと彼は教えてくれます。

混乱が続く厳しい時代に、「どう進めばいいのかわからない」という人もいた一方で、オレクサンドルさんはあらゆるチャンスを生かして、最高の未来を築き上げました。年上の親族たちが抱く不安や恐怖に流されることなく、自分の計画を自信を持って実行し、その結果、全てがうまくいったといえます。

どうやって10代の彼が家族の未来を変えたのか：日本への移住ストーリー

オレクサンドル・サマルハ（19歳）はヴィーンヌィツャ出身です。ロシアがウクライナに大規模侵攻を始めた時、彼は高校2年生（ウクライナでの10年生）でした。避難前からすでに日本に興味があり、観光で訪れたいと思っていたそうです。というのも、彼の叔父・オレグが約10年前から日本で暮らしており、いつもいろいろな面白い話を聞かせてくれていたからです。オレクサンドルさんが8歳の時、叔父は仕事のため日本へ渡りました。

「ディズニー映画『カーズ2』で東京を舞台にしたシーンを見た時は大興奮でした。その時、叔父に“おこづかいを貯めて絶対に会いに行くよ”って約束したんですよ」

「2022年6月、僕と祖母、母、妹の4人で東京に到着して、そこから長崎県に住む叔父の下へ向かいました。残念ながら父と祖父は来られなかったんです。父は警察官なので、一時的に離れることも不可能でした。私たちはみんな彼らのことが心配でしたが、とくに母がいちばん気をもんでいましたね」

日本に着いた初日は、街を散策したり、普段とは違う食べ物を買ってみたり…。そうして少しずつ「自分たちの生活が本当に変わったんだ」と実感していきました。

「もう衝撃でしたね。何度も観ていた映画の中に入り込んだような感じがしたんです。しかも長崎は自然がとてもきれいで、陽の光も鮮やかで、色彩が濃くなったように感じられました。ワクワクが止まりませんでした。ただ、問題はやっぱり日本語がわからないことでした。でも僕はスマホと英語の知識を駆使してなんとかやりくりしていました。大人たちはもっと大変そうで、精神的にも参っていたようです。妹は友達と離れ離れになって、独りぼっちだと感じていたみたいです」

困難を乗り越えて手にした安心

叔父の家に着いてすぐ、オレクサンドルさんは毎日3時間日本語学校に通い始めました。とはいえ、勉強は日本語学校だけにとどまりません。家に帰ってからも教科書や漢字の学習、読解などに没頭し、「自分が日本に住みたいなら、できるだけ早く言葉を習得しないと」という責任感に突き動かされていたといいます。

「語学学校の初日は今でも忘れられません。まったく何も分からなくて、本当に地獄のようでした。でも、学校だけでなく家でも毎日勉強を続けた結果、1カ月もたたないうちにかなり上達しました。とにかく早く結果を出したかったので、100%の力を注いだんです」と彼は語ります。

6カ月ほど日本語学校に通った後、彼は「不完全なまま終わっていた自分の学業をきちんとやり直そう」と考え、通常の高校に戻ることを決意します。とはいえ、引っ越しのため1年分の学習が欠けた状態だったので、クラスではいちばん年上の生徒になってしまいました。
さらに困ったことに、日本語学校で学んだ日本語と、10代の若者が使う日本語とでは大きな違いがありました。若者言葉にはスラングや方言など、さまざまな要素が混じっているからです。それでも彼は「大変な時こそ努力を倍増させて、つらい時期を長引かせないようにする」というスタンスでがんばります。

「ありがたいことに、クラスにハーフの子が2人いて、英語が通じたんです。彼らは僕のいちばんの親友になってくれただけじゃなく、日本語の新しい単語や表現、現地の文化的なルールなどいろいろ教えてくれました。あのサポートがなかったら、本当に苦戦していたと思います」

日本に来て最初の数カ月、オレクサンドルさんは家族以外で気軽に話せる相手がいなかったので、いつも一人で出歩いていました。そんな彼の「社会的な生活」を変えたのが学校でした。学校に通い始めたことで友達ができ、それが彼にとって大きな喜びとなったのです。

オレクサンドルさんの交友関係は、もはや2人の友だちだけにとどまりません。今では他のクラスメートともたくさん交流しています。もちろん文化的な違いを強く感じることはあるそうですが、日本人の中には西洋文化が好きで、英語の音楽や海外の映画を好んで観る人たちもいて、そういう人たちとは比較的仲良くなりやすいそうです。

オレクサンドルさんによると、日本の高校2年生として過ごした最初の1年目は、とにかく新鮮なことばかりでした。新しい街、新しい友達、そしてウクライナとは全然違う勉強スタイル――どれもが刺激的で、毎日がとても面白かったそうです。しかし、次の年（高校3年生）は、すっかり雰囲気が変わりました。大学入試や数多くの試験が迫ってきて、プレッシャーが一気に高まったからです。ただ、その圧力は周囲からというより、自分自身が引き起こしていたものだといいます。オレクサンドルさんは、「日本で暮らし、この国で将来を築きたい」というはっきりとした目標を持っているため、この時期にどれだけ努力できるかが、長期的に大きな影響を及ぼすと強く自覚していたのです。

一見すると、オレクサンドルさんは勉強だけに没頭しているように思えますが、実はしっかりと趣味を楽しむ時間も大切にしています。例えば、筋トレのためにジムに通ったり、ストライクボールというエアソフトガンを使ったサバイバルゲームに打ち込んだりするのが彼の恒例の楽しみです。時には友達と、またある時は現在海外で学んでいる日本人のクラスメイトの父親とゲームをすることもあるのだとか。また、ビデオゲームも大好きで、ウクライナにいる友人たちとはDiscordで交流を続けています。
もっとも、これらの趣味にのめり込み過ぎることはなく、ティーンエージャーとしての楽しみを程よく満喫しながら、将来のための行動を最優先に考えているようです。

大学進学――未来のための新たな一歩

インタビュー時点で、オレクサンドルさんは高校生活の最後の週を迎えていました。4月からは大学生として、新たな挑戦をスタートさせる予定です。これは、彼にとってまた一つ大きな「勝利」と言えるでしょう。

「多くのウクライナ人と同じように、僕の在留資格（ビザ）は5年です。でも、その時間があるからといって安心はできません。長期滞在が可能だと感じてしまうのはあやういことで、いま基盤を固めておかないと、将来的に日本に定住するのは難しくなるんです。だからこそ、日本で大学教育を受けて、将来はここで働きたいと思っているんです」

オレクサンドルさんは高校3年生の1年間、まさに受験に向けて全力で取り組んできました。日本の大学に入るためには、まず試験を受けて面接を突破する必要があります。学校でも受験対策の授業はありますが、それだけに頼っていてはなかなか受かりません。彼は面接練習や過去問演習などを重ね、あらゆる独学の手段を活用しながら準備を進めてきました。大学受験で課される試験内容は日本人と同じで、留学生向けの優遇措置はほとんどなく受験に挑んだからです。日本の受験生たちが通う「塾」や「予備校」にも行かず、自力で合格できるようがんばりました。

「受験科目は日本語、英語、そして数学でした。数学がいちばん苦手だったのですが、なんとか合格点を取れて本当によかったです。結果、長崎国際大学の『人間社会学部国際観光学科観光マネジメントコース』に合格して、もうすぐ大学生活が始まります！」

さらに彼には他にもうれしい出来事がありました。一つ目は、高校から「模範的な学習態度」を評価する賞状をもらったこと。そしてもう一つは、長崎県内の高校生が参加するスピーチコンテストに出場し、優秀な成績を修めたことです。参加者の中で唯一の外国籍だったオレクサンドルさんは、日本語で「戦争と平和」をテーマにスピーチを行い、見事2位を獲得しました。そしてその実績が認められ、全国大会への切符を手にしたのです。

ついに「ただ生きる」ことができるようになった時間

オレクサンドルさんは日本に来てからすでに仕事の経験があります。来日直後の2カ月間、ホテルで働いていたのです。ただその当時は日本語がまだ十分に話せず、仕事に多くのエネルギーを割かなければならなかったため、言語の勉強がおろそかになってしまいました。そこで彼は「まずはしっかり学習に集中しよう」と決めたのです。現在は状況が変わり、語学の壁もほとんどなくなってきました。そのため、大学生活とアルバイトをうまく両立できそうだと感じているようです。

「4月から大学が始まります。それと同時にアルバイトも探したいと思っているんです。普段通っているジムで働くのもいいし、ホテルで働きながら外国語を使う機会を増やすのもアリかなって。でもまずは授業の時間割がわからないと、動き出せませんね」

こう話すオレクサンドルさんは、今ようやく安心感と自信を手に入れたように見えます。努力が実り、これからの人生の方向性がはっきりと見え始めたことを心から喜んでいるのです。

「日本にこれからもいられるのは本当にうれしいです。みんなが趣味に時間を割いて、にこやかに過ごしていて、四季折々を楽しみながら、他人に干渉しすぎないように生きている感じがすごく好きなんですよ」

「大変な時でも諦めず、身近にいる人たちを頼りながら、できることを全てやってみてほしいです。投げ出したくなる時こそ、がんばる意味があると思います。そして、日本が僕たちウクライナ人に大きな支援をしてくれたことに、本当に感謝しています。僕の祖国や、避難先を求めてここに来た仲間たちに対してのサポートを続けてくれていることは、何物にも代え難い支えです。もし可能であれば、まだ続く戦争の中で、これからも助けていただけると本当にありがたいです」

オレクサンドルさんの歩みは、「人並み外れた特別な才能がなくても、日本語を習得し、大学へ進学し、新しい環境に適応することは可能だ」ということを示しています。大切なのは、地道に勉強し、新しい出会いを大切にし、明確な目標を持つことです。高い日本語力を身に付けたことで、彼はウクライナのためのイベントなどにも積極的に参加し、自分の思いを具体的な行動で示しています。彼の姿は、多くの人にとって大きな励みになるのではないでしょうか。

---

著者ーアリーナ・シェリャキナ

本プロジェクトへの思いについて

このプロジェクトは、ウクライナ人がより勇気を持ち、自分たちの優れた能力をプロフェッショナルな分野で発揮し、日本社会に調和して溶け込むことを目指しています。また、日本人に対して、ウクライナ人がその支援に感謝し、オープンで友好的かつ役立つ存在であろうと努力していることを伝えることも、このプロジェクトの目的です。

---

Буденні дії ведуть до значних змін

Сьогодні ми познайомимося з героєм, який не лише вражає своєю наполегливістю, а й доводить, що молодий вік не завада відповідальності. Якщо людина знає, чого хоче, вона може змінити не тільки своє життя, а й вплинути на долю родичів.

Коли одні люди були розгублені й не знали, куди рухатися у ці буремні часи, Олександр використав усі можливості, щоб побудувати для себе найкраще майбутнє. Він не піддався страхам старших родичів, а впевнено втілював свої плани — і можна сказати напевно, що в нього все вдалося.

Як підліток змінив майбутнє родини: історія переїзду до Японії

Олександр Самаруха, 19 років, родом із Вінниці. На момент початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну навчався в 10 класі (другий клас старшої школи). До евакуації він уже захоплювався Японією і мріяв відвідати її як турист, адже його дядько, Олег, жив там уже близько десяти років і часто розповідав цікаві історії про цю країну. Олександру було вісім років, коли дядько поїхав працювати до Японії.

– Пам’ятаю, як подивився другу частину мультфільму Тачки, події якого відбуваються в Токіо, і був у захваті. Тоді я пообіцяв дядькові, що накопичу грошей і обов’язково приїду до нього.

– У червні 2022 року я, бабуся, мама та молодша сестра приїхали до Токіо, а звідти добралися до префектури Нагасакі, де мешкає дядько. На жаль, батько й дідусь не змогли приєднатися до нас. Мій батько — поліцейський, тому для нього не було жодної можливості навіть тимчасово виїхати. Ми всі хвилювалися за них, але найбільше — мама, – згадує Олександр.

Перший день у Японії родина гуляла містом, купувала незвичну їжу та поступово усвідомлювали, що їхнє життя змінилося.

– Я був шокований. Здавалося, що потрапив у всі ті фільми, які неодноразово передивлявся. А в Нагасакі вразила природа — так красиво, сонячно, ніби фарби стали більш насиченими. Це такий захват! Єдиною проблемою було незнання японської, але якось викручувався завдяки смартфону та знанню англійської. Іншим було складніше. Дорослі дуже стресували, а сестра, залишившись без друзів, почувалася самотньою, – згадує хлопчина.

Труднощі на шляху до полегшення

Приїхавши до дядька, Олександр одразу розпочав відвідувати мовну школу по три години щодня. Але лише цим він не обмежувався. Приходячи додому, хлопець занурювався у підручники, вивчення ієрогліфів та читання. Він відчував свою відповідальність і знав, що якщо хоче жити в Японії, потрібно якнайшвидше освоїти мову.

– Досі пам’ятаю перший день у мовній школі. Це був суцільний жах, не розумів нічого. Але вже за місяць постійного навчання, не тільки в школі, але й удома, я зміг значно підняти свій рівень. Докладав 100% зусиль, щоб скоріше отримати результат, – розповідає українець.

В мовній школі Олександр провчився 6 місяців. Оскільки його шкільна освіта була неповною, юнак вирішив повернутись до звичайної школи. Там, до речі, він був найстарший, адже через переїзд втратив рік навчання. Олександр поділився, що в перші дні в новій школі знову відчув жах і нерозуміння, оскільки японська, яку вивчав у мовній школі, дуже відрізнялася від тієї, якою спілкуються підлітки. У їхній мові є сленг, діалект і багато інших нюансів, які важко було зрозуміти напочатку. Деякі люди у складні часи дають собі трохи відпочити, але хлопець діє інакше. Він докладає більше зусиль в такі моменти, щоб період труднощів не затягнувся.

– Мені пощастило, у класі було двоє дітей, в яких один з батьків був іноземець, вони розуміли англійську. Хлопці не тільки стали моїми найкращими друзями, але й дуже допомогли з японською. Однокласники навчали мене новим словам, пояснювали значення фраз і допомагали орієнтуватися в місцевих культурних особливостях. Без їхньої підтримки було б значно складніше, – розповідає хлопець.

Загалом, школа дуже сильно вплинула на героя за три роки в Японії. Перші місяці в країні Олександр ходив, де сам знав. Звісно, у нього була родина, але друзів, з якими можна було б провести час, не було. Однак школа змінила його соціальне життя — це стало справжнім ковтком свіжого повітря, та джерелом радості.

Наразі коло спілкування Олександра вже не обмежується лише двома друзями. Хлопець багато проводить часу з іншими учнями. Звісно, між ними є відчутні культурні відмінності, але серед японців є ті, хто полюбляє західну культуру, дивиться багато фільмів, слухає англомовну музику й краще розуміє іноземців. З ними дружити значно легше.

Олександр розповідає, що перший рік у школі (другий клас старшої школи у Японії) став для нього справді цікавим досвідом: нове місто, нові друзі, інший спосіб навчання — все це було дійсно захопливим. Але другий рік (третій клас старшої школи) виявився вже не таким яскравим. З’явилась додаткова напруга через підготовку до вступу в університет і безліч іспитів попереду. Олександр відчував величезний тиск, але не з боку оточення, а від самого себе. Він чітко знав, що хоче залишитися в Японії та будувати своє життя в цій країні, бо дуже її любить. Сашко усвідомлював важливість цього періоду і можливі довгострокові наслідки всього, що відбувається в його житті.

Може скластися враження, що Олександр зосереджений тільки на навчанні, що й забезпечує йому успіхи в цій сфері. Але насправді хлопець має багато захоплень. Наприклад, спортивний зал став частиною його життя. Сашко активно займається страйкболом, що є одним із його постійних хобі. Час від часу Олександр грає з друзями, а іноді — з батьком одного з японських однокласників, який зараз навчається закордоном. Він також полюбляє відеоігри і не забуває про друзів з України, проводячи з ними час у Discord. Але ці хобі не поглинають юнака повністю. Олександру вдається зберігати баланс, залишаючись підлітком зі своїми інтересами, але водночас приділяючи більшість уваги побудові свого майбутнього.

Університет – стіни майбутнього

На момент інтерв’ю Олександр закінчує навчання в школі, це його останній тиждень. В квітні він розпочне навчання в університеті. І це буде ще одна його особиста перемога на шляху до омріяного життя.

– Як і багато українців, я маю візу на п’ять років, але це мене мало заспокоює. Відчуття наявності часу для довгострокового перебування дуже оманливе, і якщо не закласти фундамент зараз, я не зможу жити в Японії постійно. Тому мені необхідно отримати японську вищу освіту, щоб далі працювати тут, – розповідає герой.

Олександр весь останній рік у старшій школі працював над вступом до університету. Щоб стати студентом, потрібно скласти іспити та пройти співбесіду. Школа готує учнів до цього, але якщо не працювати поза класом, шанси на успіх мінімальні. Сашко готувався до співбесіди, розв’язував пробні тести та використовував всі можливі засоби для самостійної підготовки. Адже при вступі до університету йому треба складати ті самі іспити, що й японцям, пільг для іноземців не передбачено. Олександр підготувався до вступу в університет без допомоги спеціалізованих шкіл — джюку (塾) та йобіко (予備校), де японські школярі зазвичай відточують навички складання вступних іспитів. Такі школи відіграють важливу роль у японській системі освіти, і більшість абітурієнтів їх відвідує, адже вважається, що без цього набрати прохідні бали вкрай складно.

– Для вступу складав японську, англійську і математику, з останньою було складно, але впорався, тому дуже радий. Буду навчатися в Інтернаціональному університеті Нагасакі (長崎国際大学) за спеціальністю “Інтернаціональний менеджмент”, незабаром розпочнуться заняття, – радіє Олександр.

Крім того, Олександр має й інші досягнення. По-перше, він отримав грамоту від школи за сумлінне навчання. По-друге, взяв участь у конкурсі промов, в якому змагались учні з усієї префектури Нагасакі. Сашко був єдиним іноземцем серед учасників. Його промова була японською, і він розповідав про війну та мир. Зайнявши друге місце, українець поїхав на олімпіаду національного рівня.

Час, коли нарешті можна просто жити

Олександр вже має досвід роботи в Японії: коли тільки приїхав, два місяці працював у готелі. Тоді він ще погано знав японську і зрозумів, що робота забирає багато сил, це заважає вивченню мови. Тому хлопець вирішив повністю зосередитись на навчанні. Наразі ситуація змінилась — мовного бар’єра вже немає, і він оптимістично дивиться на поєднання роботи з університетським життям.

– З квітня почну навчання в університеті. Також хочу зосередитись на пошуках підробітку. Я б хотів працювати в спортивному залі, який відвідую, або в готелі, щоб мати можливість більше практикувати іноземні мови. Але спершу потрібно дочекатись розкладу занять, – розповідає Сашко.

Хлопець нарешті відчуває спокій і впевненість. Він радий, що його зусилля принесли плоди, і картина подальшого життя стала чіткішою.

– Я радий, що зможу й надалі залишатися в Японії. Мені подобається, як тут живуть люди: як вони приділяють час своїм хобі, посміхаються, насолоджуються кожною порою року та не заважають іншим, – ділиться хлопець.

– Хочу побажати всім не здаватися, покладатися на близьких і докладати всіх можливих зусиль, навіть коли хочеться опустити руки. Також хотів би подякувати Японії за всю підтримку, яку вона надала не лише моїй країні, а й українцям, які знайшли прихисток на її території. Ваша допомога була і залишається неоціненною для нас. Я б хотів попросити, за можливості, продовжити підтримку і не зупинятись, оскільки війна ще не завершена, – каже Олександр.

Історія Олександра демонструє, що не треба бути надлюдиною, щоб опанувати японську, вступити до університету та адаптуватися до нових реалій. Достатньо сумлінно вчитися, заводити нові знайомства та чітко визначитися з метою. Високий рівень володіння мовою дозволяє хлопцю брати участь у заходах, присвячених Україні, і справами демонструвати свою небайдужість.

---

Шелякіна Аліна

Участь у проекті має на меті надихнути українців бути сміливішими, не боятися проявляти свої найкращі якості в професійній сфері та гармонійно інтегруватися в японське суспільство. Крім того, цей проект покликаний продемонструвати японцям, що українці вдячні за їхню допомогу і прагнуть докладати зусиль, щоб бути відкритими, дружніми та корисними.